Літопис життя нашого класу
Для бесід із батьками
Неформальне
спілкування в підліткових та юнацьких групах
Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці
дуже велика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не
поступається рівневі організованого колективу. Структура стихійних груп
спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку
взаємовідносин між юнаками й дівчатами. У підлітків первинними осередками
спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не
втрачаючи внутрішньої спільності, утворюють змішану компанію; пізніше всередині
цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу,
ще пізніше, у віці 19–20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика
компанія розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не
універсальна, вона має багато варіантів.
І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно
пов’язані з особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості
вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм
поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й
солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування, залицяння і т.
ін.
У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується
надзвичайно важливе для формування особистості почуття належності: аби бути
цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення.
Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, ідентифікації. Нарешті,
засіб набуття статусу у своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької
субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі
чи рок-музиці) стає обов’язковим і служить способом самоствердження.
«Найголовніше
— погода вдома»
Як
зауважує Любов Тарнавська, практичний психолог психологічної служби ЧНУ ім. Б.
Хмельницького, особливості характеру підлітка є віковими й залежать від
стосунків між членами родини. У деяких сім’ях підлітковий період проходить
безболісно, тобто батьки навіть не помічають, що дитина змінилася. Це такі
сім’ї, в яких дитина «співіснує» з батьками на правах партнерства, які вільні
від авторитаризму, а також де немає такого стилю виховання, як потурання (коли
батьки зайняті виключно собою або роботою, а життя дитини проходить повз їхні
інтереси). Якщо батьки інтегровано підходять до процесу виховання, підтримують
дитину, завжди відповідають на запитання, підлітковий вік «нащадків» протікає
спокійно й гармонійно.
У
сім’ях з авторитарним стилем виховання, якщо батьки не дають дитині можливості
розвиватися самостійно, не допомагають, а лише намагаються своїми вказівками чи
насильницькими методами вплинути на підлітка, дитина починає протестувати.
Таким чином, актуалізуються певні захисні механізми, протест супроводжується
дистанціюванням від батьків. Як відомо, на кожну дію є своя протидія. Цей закон
фізики спрацьовує і в психології.
Відчуваючи
із боку батьків тиск, дитина намагається протистояти. Агресивність підлітка —
також захисна форма поведінки: тут дитина виступає не проти когось із членів
родини, а безпосередньо проти стосунків, які зумовлюють конфлікт.
У
підлітковому віці починає формуватися характер.
Відбувається
загострення чи виокремлення основних рис людини. Дуже важливо, щоб ці риси
сформувалися правильно, саме тому найголовніше — це теплі, приязні стосунки в
родині. Підліток потребує довіри, а також можливості обирати, тому необхідно
дати дитині шанс піти своїм шляхом.
У
пошуках місця під сонцем
У
підлітка має бути власний простір. Найкраще — це окрема кімната або хоча б
власний куточок, де він — хазяїн. Ніхто не має права втручатися в його
володіння навіть з благородних міркувань (скажімо, допомогти прибрати в
кімнаті). Не годиться читати щоденники або листи, підслуховувати телефонні
розмови з друзями, виправдовуючи свою цікавість турботою про сина чи дочку.
Кожна людина має право на особистий простір, що дозволяє їй почуватися в
безпеці, надає впевненості у власній значимості, робить стійкішою та
врівноваженішою. Підліток має право на особисту думку, особисту свободу,
особисті смаки, особистий час.
Не
можна пригнічувати природу дитини, необхідно просто спрямувати її в потрібне
русло.
У
цьому полягає мудрість батьків і проявляється їх щира любов до дитини: не
вимагати бути слухняним, а виховати відповідальність перед самою собою,
здатність самостійно приймати рішення. У старшому підлітковому віці формується
понятійний апарат.
Підліток
систематизує й узагальнює інформацію, якою володіє, таким чином формується його
світогляд. Важливо дати дитині змогу розвиватися й формувати власні погляди, що
дозволить їй стати повноцінною особистістю.
Батьки
теж колись були підлітками
Будувати
стосунки з дитиною складно, утім, дитина — це віддзеркалення життя всієї
родини. Батьки мають бути психологічно освіченими, у пригоді може стати
спеціальна література. Батькам слід, не соромлячись, вивчати свої стосунки з
дітьми, щоб надалі будувати їх за правильною схемою. Професійна допомога
психолога дасть результати, лише якщо діти самі захочуть звернутися до фахівця.
Якщо ж дитина не виявляє такого бажання, а батьки наполягають, то до психолога
варто звернутися батькам.
Усе
починається зі взаємоповаги, тоді виникає довіра, а звідси — підтримка і
взаєморозуміння. Важливо, щоб підліток усвідомив, що до його думки
дослухаються, його вибір поважають. Підлітки мають розуміти, що в батьків також
колись був перехідний вік. Головне — щоб про це частіше згадували самі батьки.
Майбутня
професія дитини
Вибір
майбутньої професії часто викликає гострі суперечки між батьками й дітьми. Адже
батьки впевнені, що вони краще знають життя, а діти хочуть обирати самостійно,
тому що це їхнє майбутнє. Хто б не виграв у цій вічній боротьбі, результат
часто не задовольняє ні дітей, ні батьків...
До
професійного самовизначення людина має прийти сама, але підштовхнути її до
цього кроку, створити відповідні умови для розвитку тих чи інших здібностей
мають передусім батьки. Як допомогти правильно?
У
15–17 років підліток уже достатньо орієнтований у світі професій і він не має
суб’єктивних розбіжностей між оцінками значущості й надійності інформації про
сфери праці, проте він може зробити помилку, обираючи професію. Але в жодному
разі не тисніть, не нав’язуйте свою думку, краще допоможіть йому розібратися,
чи розуміє він по-справжньому, що робитиме в майбутньому.
Здійснюючи профорієнтаційну роботу, слід розуміти різницю
між інтересами і схильностями. Ці явища не тотожні, хоча між ними є певний
взаємозв’язок. Інтерес може стати джерелом формування різних нахилів. Наприклад,
багато людей люблять музику, цікавляться нею. Однак одні схильні до
виконавської діяльності, інші — до мистецтвознавчої, ще інші — до педагогічної.
Хороші виконавці не завжди стають хорошими педагогами. Фізик-теоретик,
фізик-експериментатор, викладач фізики — усі вони, безсумнівно, цікавляться
фізикою. Але їхня діяльність і схильності різні.
Таким
чином, допомагаючи усвідомити підлітку сферу його інтересів, необхідно звертати
увагу й на ту діяльність, що в рамках виявленого інтересу ліпше йому дається.
Інтереси
можуть бути дуже динамічними, мінливими. У ході формування особистості вони так
само можуть розвиватися, поглиблюватися, збагачуватися, як і підмінюватися
іншими. Схильності — більш стабільні утворення, вони більшою мірою
віддзеркалюють здібності людини.
Рішення щодо вибору
професії має відповідати інтересам дитини, адже саме це допоможе досягти успіху
в її майбутньому професійному житті.
Життя нашого класу у фото)
Немає коментарів:
Дописати коментар