Готуємося до контрольного диктанту!

До уваги учнів 8-11 класів!

Пропоную опрацювати тексти диктантів (відповідно до класу): записати під диктовку, самостійно перевірити, провести роботу над помилками.

Успіхів!

8 клас

ВІДКРИТТЯ СЕБЕ

Юність — це вік, коли людина робить одне з найвеличніших своїх відкриттів — відкриває саму себе. Відкриття самої себе — найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, доти незнані можливості. Щоб виявити й ви­користати їх, треба знайти себе, тобто вивчити й зуміти оцінити. Це дасть змогу «вибудувати» себе для життя на багато років уперед.

Здавалося б, приватне питання твого життя. Далебі! Це актуальні питання сучасного суспільного життя, оскільки людині необхідна не лише оцінка себе самої з позицій соціального ідеалу, а й всемірне прагнення до нього. Юності притаманна віра в ідеальне, романтична відданість винятко­вому й незвичайному. Та чи замислювалися ви, що виняткове й незвичайне народжується незвичайними можливостями звичайних людей?

А як звичайні люди йдуть до незвичайного? Як вони стають богати­рями, носіями могутнього інтелекту, моральної цільності?

Рідне слово

Мова народу — кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя.

Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові — в спадщину потомкам. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Але якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної особистості народу — цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?

Вивчаючи рідну мову, дитина п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з суспільством, як не міг би ознайомити жоден історик. Воно вводить її в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик. Слово, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ (За К. Ушинським).

9 клас

МАРУСЯ ЧУРАЙ

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких національних скарбів належить і наша лірична пісня.

Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси великих творців, імена яких розгубила історія, і ми навряд чи знайдемо багато сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує по всій землі українській.

І тільки тоді, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця. До таких славнозвісних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай.

Народжена для любові, вона не знала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені пісні, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, чарівністю мелодій.

І зацвіла, закрасувала калиною на лугах нашого мелосу творчість народної поетеси.

Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. А попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі (За М. Стельмахом, 182 слова). 

РІДНА МОВА

Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здіб­ностей, нахилів і прагнень. Але найкраще, найдосконаліше вона має володіти рідною мовою. Рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

Є мови більш і менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу. Та наймилішою і найдорожчою для людини є її рідна мова. Бо рідна мова не тільки зберігає світлі спогади з життя людини й зв'язує її з сучасниками. В ній чується голос предків, відлунюють пере­горнені сторінки історії свого народу. Вона є тим найдорожчим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує усі покоління народу в одне велике істо­ричне живе ціле. Мова народу — це саме життя.

Український народ завжди ставився з великою пошаною, вірою й любов'ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневіряння в сумній минувшині і за єдину зброю, і за єдину втіху. Нашою мелодійною, співучою мовою милувались іноземці, що побували в Україні.

Ми повинні цінувати нашу мову — нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину (За Б. Антоненком-Давидовичем, 181 слово).

10 клас

Колискова – це душа, яка ходить навшпиньках

Усе  починається  з  дитинства,  з  колискової.  Звідти  беруть  початок наші  турботи й радощі,  смуток  і  веселість,  тривоги  та  сподівання.  І  головне —  взаємність  з життям,  зі  світом.  адже  дитяче  слово, ще  не  зовсім  виразне  промовляння,  помах ще  не  зміцнілих  рученят,  перша  ота взаємність очищає  і душу,  і помисли. І щезає до певної міри все гіркотне, наболіле,  стражденне.

Тож  не  зайве  наголосити, що  людина  таки  починається  з  колискової, з голосу материнської душі над колискою. Уже тоді, з першої почутої мелодії ми відчуваємо багатоголосся життя  та  світу.

Колискова — це душа, яка ходить навшпиньках. Почути її кроки можуть  лише  ті,  хто  вміє  слухати. Як  і  сповідь матері  над  колискою. Коли вгамовуються, стихають людські чвари, коли натруджена  (вечірня чи вранішня)  земля  дихає  безгомінням,  коли помислам  і надіям  відкриваються  простір  і  небо,  а  світ  стає милосерднішим,  ближчим  до  серця,— тоді в  серці матері народжується пісня, тоді над колискою вона щемно, тремтливо  та  ніжно  виспівує  свою  незглибинну  душу.  Тож  навчимося слухати материну  сповідь  (За М. Сингаївським; 157  сл.).

Пісня моєї матері

Як справжнє одкровення постає переді мною доля моєї матері. Вона була нелегкою, як  і доля мільйонів солдаток, що разом  із дітьми своїми пережили жахи фронтів,  окупації,  розрухи,  а  потім  із  чоловіками  і  без чоловіків доводили до ладу  своїх  синів  і дочок.

Однак не  самі  тільки пережиті  труднощі  зробили для мене мою матір  взірцем,  а  її  ставлення  до  них,  невичерпний  оптимізм,  незламна стійкість,  непоказна  й  органічна,  що  змушує  низенько  схилити  перед нею  голову.  Усвідомлюю,  що  проста  селянська  жінка,  моя  мати,  була   і є виразником народного характеру, його незламного духу, його життєствердження  та життєдайності.

Навіть у найтяжчі години життя мати співала. Хай сумної, щемливої, хай  ледь  чутно, ніби  думу  думаючи,  але  співала! Співала  тоді,  коли  хотілося плакати. Скільки пам’ятаю  її — співала. Особливо за важкою роботою —  і  тоді, хоч як це не дивно, уже обов’язково щось веселе. Вона й  зараз  така,  хоча  і  лягло  їй  на  плечі  та  душу  немало  літ.  Гадаю,  таких матерів  багато, переконаний: на них  тримається  світ. Чому ж мати  співала? Відповідь може  бути,  очевидно,  одна:  черпала  у  пісні  сили,  коли було важко. а в радісну мить співом хотілося множити радість  і для себе,  і для  інших  (За А. Мокренком; 157  сл.).

11 клас

Дідові слова

А я стою серед подвір’я і по-своєму перебираю дідові слова. Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. Це в таких краях, де я ще не бував. І покотилась туди моя стежина, мов клубочок.
І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам. Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?
Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника. І що це за мода пішла: не встигнеш босоніж вискочити з хати, як одразу сварять, а то й духопелять тебе і називають махометом, вариводою, лоботрясом. А в чому ж ти вискочиш, коли тепер не кожний дорослий розживеться на взуття? Скажи про це,— знову ж розумником назвуть тебе, затюкають, ще й згадають, що за мною давно плаче попруга з мідною пряжкою, горіла б вона зі своїм плаканням ясним вогнем! (За М. Стельмахом; 180 сл.).

Панегірик слову

 Хтось би інший, може, захотів прославити рідну землю чи джерельну воду в криницях, цвіт пролісковий чи дух євшан-зілля, спів солов’я на вишневій гілці чи сяяння зірниці над росяними житами — хіба нема чого славити в цьому прекрасному нескінченному світі! А мені кортить написати панегірик слову, завдяки якому й можна розказати про дух євшан-зілля; солов’їну пісню і млистий серпанок над нивами. Адже слово таке велике, що здатне вмістити в собі всю довколишню багатоманітність і невичерпність, воно не нижче і не вище, а рівне цій невичерпності.

Хай славляться слова-скарби, які вміщають замисли і розмисли, мають волю й силу. Слова-правдолюби ніколи не переведуться, завжди на них чи недорід, чи неврожай. Такі слова поміж усіх найпомітніші, найдорожчі.

Захоплений панегірик словам складаючи, я пам’ятаю, що мова — це велика і дружна сім’я. Тож вдаваймося до помочі всього словесного воїнства, що гріє душу теплом розмаїтої, наче весняний степ, рідної мови. Бо якщо земля наша спородила таку мову багату і щедру, то майбутнє безсмертя народу в безсмерті цієї мови, в її нев’янучій енергії та ще в одвічному самооновленні!

Минуле і майбутнє

«Хто не знає свого минулого, той не вартий щасливого майбутнього»,— писав відомий український поет Максим Рильський. І це справді так. Учні нашої школи свято бережуть пам’ять про своїх предків. Шанобливе ставлення дітей до предметів народної старовини, бажання прилучитися до прадавніх національних витоків вилилось у рішення створити шкільний музей. Шкільний музей побуту й етнографії був створений на основі матеріалів, зібраних під час учнівської експедиції в рамках руху «Моя земля — земля моїх батьків».
Активну участь у поповненні музею експонатами взяли не тільки учні, педагоги, а й жителі мікрорайону Клокучка та села Біла. Кожна нова зустріч із цікавими людьми збагачувала школярів духовно. Зібрані матеріали класифіковані: жіночий одяг (сорочки), глиняний посуд, предмети побуту, вироби ткацтва.
При музеї створені різні секції: пошуково-краєзнавча, фольклорно-етнографічна, літературно-фольклорна.
Так школярі з пошуково-краєзнавчої секції збирають різні легенди про походження назви району Клокучка, де розташована наша школа та сусіднього села Біла.
Робота фольклорно-етнографічної секції спрямована на вивчення пісенної творчості рідного краю. Юні краєзнавці записали від місцевих жителів на магнітофонну стрічку весільні пісні, які стали основним матеріалом для підготовки до виступу фольклорного колективу нашої школи на міському конкурсі (За Т. Яківців; 191 сл.).